Подорож

Поїзд мчав лише третю годину, а враження що цілу вічність. Душно, парко...ще й запахи чиїхось брудних шкарпеток (хоча як завжди) заважали сну остаточно поселитись в свідомості. Хтось балакав по телефону як важко живеться бідному студентові і які викладачі козли, а хтось кулупався в носі дивлячись у блимаючу картинку за вікном. Провідник, видно добре смальнувши перед відправкою поїзда, забув що він провідник і вмостившись зручно в першому ж купе замоложував бабу. Українська статистика неодноразово опубліковувала дані про відношення чоловіків і жінок в державі - мужиків дифіцит. Мабуть і та жінка теж так вважала, бо фліртувала як тільки вміла: очима кліпає, відводить, волосся рукою гладить, на палець накручує, хтиві і не пристойні провідникові жарти зустрічає неаби яким захопленням і сміхом.

Якесь тіло крутилось на верхній поличці, нервово мругаючи собі під ніс від передозування ковбасно-котлетних запахів з сусідньої секції. Мда . . . дванадцять годин шляху, ще й в такій обстановці . . . це не легке випробування психіки на стійкість. Одна радість, що хоч місце не в кінці вагону - не біля тубзіка.

Станція Кукуївка. Ривок залізної упряжки свідчення тому. Добре, що зазвичай в таких рейсах є два провідники, бо за даних обставин люди, які стояли на пероні - на ньому би й залишилися.
Добратися би вже швидше додому, а там . . . хавка, відпочинок...ех. Заснув.

Четверта година ночі бібікнула на телефоні. Ледве роздер очі, глядь у вікно - ліс.
Дивно, якого фіга тоді поїзд стоїть коли це ж не чергова станція, а якесь задуп'є між селом "Засуньки" і "Простокваши" (хм...що за назва? Мабуть жителі просто квасять - бухають без будь-якої причини). Провідник хропів як паравоз, а його дама руки і серця десь змилась.
Заснув.

Вранішній вокзал геть залився потоком людей, який засмоктав і мене, тож я не пручаючись просто розслабився і поплив до виходу. Якщо не зважати на чиїсь масні руки які то намагались мене ущіпнути за м'яке місце, то за ляшку мацнути можна сказати вибрався я нормально. Ясне діло в селі розваги окрім побухати, в клюбі доказати хто тут самий бандітський бандіт для молоді чоловічої статі немає, тож жінки і дівчата про ласку і забули. А воно ж то природньо, як нема куди тієї любові подіти  - починається: то в метро мацають, то пристають на вулицях, то підморгують і язики показують, йдуть на все щоб мужика дістати. Ну от і виходить що реально ДІСТАЮТЬ. А кажуть, що мужики мруть через важкі робочі травми, нііі, серце в них не витримує надмірної бабської уваги.

Чупакабра з'явився в Україні

    Останні новини з поля бою!
    В селі Запіздинське, кракозяблинського району місцеві жителі вже другий тиждень воюють із чупакаброю. Вона чи воно спочатку приходило в ночі і вничку крало собак і котів. Виманювало їх із теплих господарських домівок запашною ковбаскою, хватало, лапало (тобто мацало), зав'язувало стрічкою собі очі і бігло в ліс, що на краю села.
   Згодом в людей почало зникати залишене на вулиці залізяччя. Бува сусідська бабця забуде на подвір'ї каструлю вщент забитою голубцями - пропаде. Одні вушка залишатся на землі. Але ніхто нічого не помічав поки в одного селянина тьолка не зникла. Тьолка була файна. А скільки любові він в неї вклав, а тепла, уваги і грошей, то й не порахувати. Був в неї на шиї срібний дзвіночок, по звуку якого той розумів, що прийшла пора доїння. Короче пропала в пацана подруга і він образився не на шутку.
    Підірвав все село на її пошуки тим самим в ступивши в війну з Чупакаброю.
   Ага, а думаєте Чупакабра злякався? Фіг там! Він, тьху блін, ВОНО замутило собі підпільну котячо-собачу ферму в лісовій гущі і кормило скот голубцями, бо на чорному ринку в Малайзії дуже цінувались голубі тварини. Не голубі з точки зору кольору, а з точки зору життєвого шляху чи каналу, кому як зручніше. З тварин гомосексуалістів готували афігезні, по тим міркам, делікатеси.
    Селяни похватали вилки, ложки, черпаки, кому повезло - ножі, бо вили і лопати чупакабра свіснув, і ламанули в ліс.
    Йшли вони день, другий, третій....
    Дорога була не легкою і далекою, але всі розуміли, що відступати немає куди, бо ж не отримають обіцяних за похід грошей. За добу і по піськам спискам отримували піїсєть гривень, а це не мало навіть для Малайзії.
    Поляна розкинулась серед лісу зелено-коричневим пасмом по краям якого стояли клітки з тваринами. Сонечко вже давно заховалось, а натомість місяць своїм промінням полизував лису голову чупакабри, що сидів по центру і кайфував ніби як від сексу.
    "Чукяквабра, чукчяшвабра, чячямамба..", і інші не пристойності викрикували коти і собаки.
  

Хто є хто

     Коли Бог створив Землю і населив її різними гадами і потворами, то він і уявити не міг, що система так швидко даватиме збої. В той час такого поняття як тестування ще ж мабуть не існувало і замість того щоб закинути якогось піддослідного кролика і по спостерігати за ним,  проект збацався на "швидку руку" і ще й за сім днів.
     Перші ж психічні збої почали давати страуси. Чи то вони дуже приймали все близько до серця чи то що, але при будь якій не зрозумілій обставині, здивуванню зі всього дуру піхали голови в землю. І нічого б страшного в цьому не було б якби ж ніхто не користувався рештою їхніх не менш ерогенних зон. Мавпи, а власне мавпуни, побачивши на горизонті дивних створінь являючих собою дупу на трьох ногах (третю ногу нагадувала шия з головою засунута в пісок) любили познущатися над ними. Спершу ж боялися і жбурляли в страусів каміння, землю, банани, більші кидали менших, батьки - дітей і т. д. Згодом жеж коли реакції ніякої збоку дуп не проявлялося - мавпуни насмілювалися підходити ближче і штурхати їх палицями, вискубувати пір'я і просто висміювати їх по мавпунськи. Бог це побачив і покарав хуліганів - присмалив їм власні дупи розпеченою кочергою. Відтоді і повік мавпина гола, червона дупа виблискує на пекучому сонці, відбиваючи його проміння, тим самим бавлячи всіх мешканців джунглів.
    Свиня створювалась як благородна істота аналогічно корові. Тільки корова завдяки своїм цицькам приносила користь суспільству і всьому світові молоком, а свиня стала лінивою і почала товстішати і тільки в разі якогось незадоволення похрюкувала пятачком. Бог кинув свиню в болото нарікши бегемотом. Та явно прогадав з цим, бо ж і в багнюці вона почувалась як кіт в сметані. Але свині не зникли як вид, бо коли Бог всіх скликав на обід, щоб потім порозкидати по болотам планети, то декілька не з'явились через свою надлюдську лінь.

     А от їжак спочатку був пацюком. Гасав собі безтурботно по широким, безкраїм полям. Там картоплина, там цибулина, там поїв, там попив, а там поспав. Взрів всевидящим оком творець як пацючара самочок запліднював і дітей байстрюками залишав. Міг за день з кільканадцятьма десятками злягтись, причому іноді і одночасно. І придумав покарання у вигляді колючої шубки для запобігання демографічного вибуху пацюкової популяції. Так їжак до цих пір тягає яблука чи гриби на спині, пофиркуючи носом, у гірких спогадах про колишні молодецькі походеньки. Бо ж тепер колючки не дають можливості здійснити бусурменські набіги на ряди прекрасної статі.
    Єдиною загадкою залишається чому кіт з псом посварилися. За однією версією вони були запеклими друзяками. Гуляли, співали, проводили весь час разом. Та одного разу наїлися грибів і почали бушувати. Не сподобалось це Богові - зробив їх м'ясоїдами і розділив мови на "гав" і "няв" відповідно. Ну і так як пес зазвичай більший за кота, то і бачить в ньому шматок смачного стейку. Інша ж думка така що кіт щось вкрав у пса, а той це просік і тепер постійно гасає за першим з вимогою у матюкливій формі повернути вкрадене. От тут то і можна припустити чи це не заєць свіснув в пса морквину? Бо чого ж тоді він постійно переляканий і від будь-якого шурхіту мчить так, що аж вуха ляскають по пузу. Тремтить постійно за тою морквою і вуха ж не спроста такі великі. Точно підслухав де пес її на "чорний день" закопав.
    Один кінь був веселим пацаном - любив поржати. Як розкаже який анекдот так всій полягають тримаючись за животи, лише мавпи не лягали - соромились дупи показувати. А до Бога жарти не доходили от він одним рухом смикнув коня за шию і витягнув на метри вверх, щоб і самому була змога послухати і посміятися. Трохи ж не розрахував і шия виявилась надто довгою, що жарти перестали чути ті хто на землі. Вони образились і обізвала коня жирафом.
    Не вгледів Всевишній лиш коли бобер з качкою переспав. Кача - птаха високого польоту. Завжди купа кавалерів і залицяльників, а тут на тобі - роботяга, трудівник бобер і не звертає на неї увагу. Заділо це її.....ех як. Давай хвостом крутити і туди і сюди. А бобру то що? Схватив її мозолистими лапами. Раз, два і діло в штанях, як кажуть. Через певний час в качки вилупок з'явився з качиним дзьобом і бобрячим хвостом. Повезло, що Бог не вгледів.
   Мурахоїд - підле створіння. Мабуть, це побічний продукт світостворення. Така велика бамбула, а їсть маленьких мурашок. Буряки, трава, дерева, каміння - навалом. Чи хоча б найди собі рівню, вкуси того ж бегемота чи слона за спину.  Ні, треба мурах жерти. От паскуда така.
   Сову Бог за брехню наказав. У бджіл мед пропаде так сова ніби бачила ведмедя, під тим то деревом, тоді то тоді, лапу смоктав, мабуть в медові - прикинула на останок. Або зозуля заголосить, що яйця з гнізда викрадені. Сова як слідчий проконстатує, що це ж діло самої зозулі, яка сама їх і попідкидала птахам. Звірі гуртом поскаржились. Бог лишив сови здатності говорити, а дозволив тільки "угукати", і "агакати", і спати в день наказав - звірів не турбувати. Але та й вночі: щойно лисиця до курки підкрадеться, вона як зарепетує на всю: "АГГГггааааа....". Лисиця ще й не встигне подумати, що ж то Бог побачив, як сова своє: "угу . . . угу".
   Перші слони були маленькими. По розмірам завбільшки морського поросятка*. Саме через це постійно потрапляли в халепи. Бог створив їм великі вуха, щоб вони могли чути наближаючу небезпеку за кілька кілометрів навкруги і вчасно сховатись у своїх гніздах на деревах. Але так як слони стадні тварини, то вони бігли всі разом в одне найближче гніздо в якому ж, звісно, не поміщалися і падали зверху до низу. Тоді Бог наділив їх довгими носами - хоботами, щоб кожен міг нанюхати саме своє гніздо. Та якось глянувши зі сторони зрозумів, що картина не вписується ні в які рамки, тому збільшив симетрично вухам і хоботу решту тіла. Слони ж нанухавши гнізда так завзято почали карабкатись на дерева, що це в прямому сенсі слова відбилося на всіх довкола. Історики даний період зазначають як епоху вимирання динозаврів.

Морське поросятко* - дитинча свині, яке вміє плавати.

Алкоголік

    Вовка алкоголік - толковий мужик. І хоч і мав не легку долю - знищувача горілякі, був толковим мужиком. Всі так вважали і навіть жінка, до того як втекла від нього з іншим.
    Ще замолоду Вовка полюбляв до сніданку чарку перехилити - для апетиту. Згодом і обід, і вечеря не смакували як раніше, тож доводилось стимулювати смакові рецептори. А як яке свято: день матері, повстання попуасів Нової Гвінеї, святого Алконавта чи страждальна п'ятниця  (оголошувалась в честь закінчення трудового тиждня, хоча й не рідко застосовувалась для будь-якого іншого дня), то не пом'янути - величезний гріх. Так згідно нормам і звичаям святої трійці трьохлітровий бутиль самогону розходився на трьох, а то й на двох щиро віруючих компаньйонів. Згодом Вовку вигнали з роботи за вигляд у не тверезому стані та він залишився вірним своїм традиціям. Толковий мужик.
    Все в нього завжди було на своєму місці: чи то курка сусідська заблукає - знайдеться їй місце, чи то велосипед хтось на вулиці забуде - і йому знайдеться місце, чи як влітку, на пляжі пороздягаються, полізуть у воду а йому тільки й ходи - збирай одяг після кожного, щоб не покрав ніхто чужий і віднось додому на збереження. Навіть гроші за це ніколи не брав. Толковий мужик.
    Ото всі й заздрили, що поробили. Почав Вовка пити. Ой, як жеж почав і пити. Вода, компот, розсіл, чаї . . . все що під руку попадало. Встане бідний вранці і лиця на ньому немає. Блідий, безсилий погляд понурить під ноги, вип'є і знов в ліжко. Коли сонце сяде прокинеться, повечеряє, для апетиту і спати. Аж сниться йому сон. Ніби він іде . . . не йде - парить у повітрі. Гарний такий - причесаний, поголений, і так легко, так добре що й на землю вертатися не хочеться. Навкруги хмаринки кольору морської піни немов ягнята плигають собі і бекають один до одного, і до нього заодне.
    - "Вован, Во-ваа-ннн!" - Глядь за спину, а там білка гукає.
    - "Повертатись мусиш" - і хвіст як пропелер крутить над собою, - "є в тебе ще справи там".
    - "А іті його м..ть" - не встиг і з уст випустити, як опинився вдома, в ліжку. Зиркнув: ні білки, ні жінки, таз збоку з невідомою консистенцією і сморід на всю хату.
     - "Ладно, завтра розберусь" - подумав і заплющив очі.
     Толковий мужик.
     Від тоді Вован - алкофан став ще більшим набожником, а білка почала з'являтися не тільки уві сні, а й наяву. Вона переказувала таємні послання (мабуть від св. Алконавта), зміст яких Вовка часто не розумів або тлумачив по своєму. Так залізе на дах будинку і давай жбурляти цеглою по сусідам, то спіймає кота чи собаку і вчить їх по-людськи говорити, а як має хто необережність з ним на вулиці пересіктись - чисто долю розкаже, напророчить і настановить нести всю горілку йому на знищення, бо як ні то будуть чорти грішника в дупу розпеченою кочергою жарити. Особливо діти бояться такого пророцтва. Толковий мужик.
     Грандіозний план по спустошенню світових запасів спиртного стартував з найближчих магазинів і кіосків. Ішло в хід все. Починаючи від горілки і закінчуючи слабоалкогольними напоями і навіть кислим молоком (разом з малосольними огірками ковбасило краще віскі). Сто відсотковий успіх плану підпадав під сумніви саме в ті моменти коли закінчувалися гроші і речі які б можна було замінити на бухло. Так "медитуючи" після чергового забігу в продовольчу лавку в порожній квартирі Вовку осяйнуло. Треба клєпати самогонний апарат і починати саме з нього. 
     Його проповіді глибоко схвалювались двома прихожанами із сусіднього під'їзду. Вони ніби прозріли коли зрозуміли, що і їхньою ціллю впродовж життя було знищення клятої горіляки. І хоча вони дійшли до цього тільки тепер, а в минулому просто бездумно вливали в себе цю породжену сатаною рідину, тепер же виважено зголосились добровольцями для коструювання Вовкіного апарата. В момент блимання ока всі троє сиділи на підлозі у кімнаті навпроти готового пристрою для приготування зеленого змія. Кожен тримав заздалегідь приготований резиновий шланг по якому ось - ось потече первак, і теж заздалегідь вставлений в рот.
    "Толковий ти мужик Володимир Кіндратійович" - сказали одноголосно і смокнули посильніше теплу рідину із шлангів.

Вихідні

     "Ось воно... ось воно..." - кричали одна поперед одною думки в Льонькіній голові.
     "Розлабуха....ууу.....єєє..." - він вже констатував в голос, закриваючи двері офісу з іншої сторони.
      І ніби й тиждень пройшов в напрягах, але зараз, по дорозі додому, вже ніщо не може збентежити його норовливу тінейджерську вдачу. А особливо, коли ввечері побачення з Юлькою.
      "Мені пофіг" (літературною мовою: все до дупи) - подумав Льонька, коли баба з возиком - кравчучкою штовхнула його ліктьом в бік. Вдруге подумалось те саме коли вже інша баба притиснула його своєю розпертою тушкою, чи то від поганого...ойойой...якого ж поганого життя, чи то навпаки кльового по самі....горіхи.
      Його сьогодні ніщо не могло задіти. Ну майже ніщо.
      І так омальовуючи картину вечірньої зустрічі з нею, він і не помітив як до босоніжка приклеївся....і що ж ви думаєте?....КАКАНДЕР. Саме так, саме він.
      Голова була зайнята фантазуванням моменту сидіння на лавочці десь в парку і мацання Юлькіних достоїнств. Хоча достоїнства - це голосно сказано, але на підпитку і вважаючи, що сексу вже не було ого-го скільки, як то кажуть тут і приказка доречі: "Готовий і слона завалити" (чи крокодила хе-хе). Отже, за 1-1.5 год вдома, ще 1-2 год на хавку і марафєт, 1 год і вже в парку.
      Льонька - хлопака пунктуальний. Зустріч на 20:00,  а він вже на місті в 19:00. Дві пляхи пива по півтора літри для сміливості і гуд. Коли останні краплі оковитої вже були допиті, а очі ледве розбирали обстановку з'явилася вона. Високонога, довговолоса, 90-60-90 - такою вона була в заліпших очах і схмеленій уяві Льончика.
       Все йшло як має бути: стандартні фрази, несміливі запитання, обійми за плечі, поцілунки.....
       І от вже його руки під її кофтинкою. Слюна аж капає з рота, тремтить від хвилювання голос: "Та не бійся, я ж легенько....ну що ти мала....та давай.... Я тільки потрогаю."
      "Буде тєма" - кричала одна думка.
      "Точно буде" - піддакувала інша.
      "Тук-тук ... тук-тук" - билось серце.
      "Ааааа.....цицьки...ууууу....." - кричали гормони голосом сусіда дядька Івана, що полюбляв по синці вводити в фарбу бабок під під'їздом.
      "КАКАНДЕРРР......" - зарепетувала Юлька, натягаючи кофточку і відштовуючи хлопакові руки від себе - "Фуууууууу......фєєєєє....бєєєєєє...." - не вщухала вона, поправляючи руками юбку і втікаючи без оглядування.
      "Ехх...зіпсував мені вихідні" - бовкнув хлопець до какандера і провів сумним поглядом зникаючу подругу.