Коли Бог створив Землю і населив її різними гадами і потворами, то він і уявити не міг, що система так швидко даватиме збої. В той час такого поняття як тестування ще ж мабуть не існувало і замість того щоб закинути якогось піддослідного кролика і по спостерігати за ним, проект збацався на "швидку руку" і ще й за сім днів.
Перші ж психічні збої почали давати страуси. Чи то вони дуже приймали все близько до серця чи то що, але при будь якій не зрозумілій обставині, здивуванню зі всього дуру піхали голови в землю. І нічого б страшного в цьому не було б якби ж ніхто не користувався рештою їхніх не менш ерогенних зон. Мавпи, а власне мавпуни, побачивши на горизонті дивних створінь являючих собою дупу на трьох ногах (третю ногу нагадувала шия з головою засунута в пісок) любили познущатися над ними. Спершу ж боялися і жбурляли в страусів каміння, землю, банани, більші кидали менших, батьки - дітей і т. д. Згодом жеж коли реакції ніякої збоку дуп не проявлялося - мавпуни насмілювалися підходити ближче і штурхати їх палицями, вискубувати пір'я і просто висміювати їх по мавпунськи. Бог це побачив і покарав хуліганів - присмалив їм власні дупи розпеченою кочергою. Відтоді і повік мавпина гола, червона дупа виблискує на пекучому сонці, відбиваючи його проміння, тим самим бавлячи всіх мешканців джунглів.
Свиня створювалась як благородна істота аналогічно корові. Тільки корова завдяки своїм цицькам приносила користь суспільству і всьому світові молоком, а свиня стала лінивою і почала товстішати і тільки в разі якогось незадоволення похрюкувала пятачком. Бог кинув свиню в болото нарікши бегемотом. Та явно прогадав з цим, бо ж і в багнюці вона почувалась як кіт в сметані. Але свині не зникли як вид, бо коли Бог всіх скликав на обід, щоб потім порозкидати по болотам планети, то декілька не з'явились через свою надлюдську лінь.
А от їжак спочатку був пацюком. Гасав собі безтурботно по широким, безкраїм полям. Там картоплина, там цибулина, там поїв, там попив, а там поспав. Взрів всевидящим оком творець як пацючара самочок запліднював і дітей байстрюками залишав. Міг за день з кільканадцятьма десятками злягтись, причому іноді і одночасно. І придумав покарання у вигляді колючої шубки для запобігання демографічного вибуху пацюкової популяції. Так їжак до цих пір тягає яблука чи гриби на спині, пофиркуючи носом, у гірких спогадах про колишні молодецькі походеньки. Бо ж тепер колючки не дають можливості здійснити бусурменські набіги на ряди прекрасної статі.
Єдиною загадкою залишається чому кіт з псом посварилися. За однією версією вони були запеклими друзяками. Гуляли, співали, проводили весь час разом. Та одного разу наїлися грибів і почали бушувати. Не сподобалось це Богові - зробив їх м'ясоїдами і розділив мови на "гав" і "няв" відповідно. Ну і так як пес зазвичай більший за кота, то і бачить в ньому шматок смачного стейку. Інша ж думка така що кіт щось вкрав у пса, а той це просік і тепер постійно гасає за першим з вимогою у матюкливій формі повернути вкрадене. От тут то і можна припустити чи це не заєць свіснув в пса морквину? Бо чого ж тоді він постійно переляканий і від будь-якого шурхіту мчить так, що аж вуха ляскають по пузу. Тремтить постійно за тою морквою і вуха ж не спроста такі великі. Точно підслухав де пес її на "чорний день" закопав.
Один кінь був веселим пацаном - любив поржати. Як розкаже який анекдот так всій полягають тримаючись за животи, лише мавпи не лягали - соромились дупи показувати. А до Бога жарти не доходили от він одним рухом смикнув коня за шию і витягнув на метри вверх, щоб і самому була змога послухати і посміятися. Трохи ж не розрахував і шия виявилась надто довгою, що жарти перестали чути ті хто на землі. Вони образились і обізвала коня жирафом.
Не вгледів Всевишній лиш коли бобер з качкою переспав. Кача - птаха високого польоту. Завжди купа кавалерів і залицяльників, а тут на тобі - роботяга, трудівник бобер і не звертає на неї увагу. Заділо це її.....ех як. Давай хвостом крутити і туди і сюди. А бобру то що? Схватив її мозолистими лапами. Раз, два і діло в штанях, як кажуть. Через певний час в качки вилупок з'явився з качиним дзьобом і бобрячим хвостом. Повезло, що Бог не вгледів.
Мурахоїд - підле створіння. Мабуть, це побічний продукт світостворення. Така велика бамбула, а їсть маленьких мурашок. Буряки, трава, дерева, каміння - навалом. Чи хоча б найди собі рівню, вкуси того ж бегемота чи слона за спину. Ні, треба мурах жерти. От паскуда така.
Сову Бог за брехню наказав. У бджіл мед пропаде так сова ніби бачила ведмедя, під тим то деревом, тоді то тоді, лапу смоктав, мабуть в медові - прикинула на останок. Або зозуля заголосить, що яйця з гнізда викрадені. Сова як слідчий проконстатує, що це ж діло самої зозулі, яка сама їх і попідкидала птахам. Звірі гуртом поскаржились. Бог лишив сови здатності говорити, а дозволив тільки "угукати", і "агакати", і спати в день наказав - звірів не турбувати. Але та й вночі: щойно лисиця до курки підкрадеться, вона як зарепетує на всю: "АГГГггааааа....". Лисиця ще й не встигне подумати, що ж то Бог побачив, як сова своє: "угу . . . угу".
Перші слони були маленькими. По розмірам завбільшки морського поросятка*. Саме через це постійно потрапляли в халепи. Бог створив їм великі вуха, щоб вони могли чути наближаючу небезпеку за кілька кілометрів навкруги і вчасно сховатись у своїх гніздах на деревах. Але так як слони стадні тварини, то вони бігли всі разом в одне найближче гніздо в якому ж, звісно, не поміщалися і падали зверху до низу. Тоді Бог наділив їх довгими носами - хоботами, щоб кожен міг нанюхати саме своє гніздо. Та якось глянувши зі сторони зрозумів, що картина не вписується ні в які рамки, тому збільшив симетрично вухам і хоботу решту тіла. Слони ж нанухавши гнізда так завзято почали карабкатись на дерева, що це в прямому сенсі слова відбилося на всіх довкола. Історики даний період зазначають як епоху вимирання динозаврів.
Морське поросятко* - дитинча свині, яке вміє плавати.
Перші ж психічні збої почали давати страуси. Чи то вони дуже приймали все близько до серця чи то що, але при будь якій не зрозумілій обставині, здивуванню зі всього дуру піхали голови в землю. І нічого б страшного в цьому не було б якби ж ніхто не користувався рештою їхніх не менш ерогенних зон. Мавпи, а власне мавпуни, побачивши на горизонті дивних створінь являючих собою дупу на трьох ногах (третю ногу нагадувала шия з головою засунута в пісок) любили познущатися над ними. Спершу ж боялися і жбурляли в страусів каміння, землю, банани, більші кидали менших, батьки - дітей і т. д. Згодом жеж коли реакції ніякої збоку дуп не проявлялося - мавпуни насмілювалися підходити ближче і штурхати їх палицями, вискубувати пір'я і просто висміювати їх по мавпунськи. Бог це побачив і покарав хуліганів - присмалив їм власні дупи розпеченою кочергою. Відтоді і повік мавпина гола, червона дупа виблискує на пекучому сонці, відбиваючи його проміння, тим самим бавлячи всіх мешканців джунглів.
Свиня створювалась як благородна істота аналогічно корові. Тільки корова завдяки своїм цицькам приносила користь суспільству і всьому світові молоком, а свиня стала лінивою і почала товстішати і тільки в разі якогось незадоволення похрюкувала пятачком. Бог кинув свиню в болото нарікши бегемотом. Та явно прогадав з цим, бо ж і в багнюці вона почувалась як кіт в сметані. Але свині не зникли як вид, бо коли Бог всіх скликав на обід, щоб потім порозкидати по болотам планети, то декілька не з'явились через свою надлюдську лінь.
Єдиною загадкою залишається чому кіт з псом посварилися. За однією версією вони були запеклими друзяками. Гуляли, співали, проводили весь час разом. Та одного разу наїлися грибів і почали бушувати. Не сподобалось це Богові - зробив їх м'ясоїдами і розділив мови на "гав" і "няв" відповідно. Ну і так як пес зазвичай більший за кота, то і бачить в ньому шматок смачного стейку. Інша ж думка така що кіт щось вкрав у пса, а той це просік і тепер постійно гасає за першим з вимогою у матюкливій формі повернути вкрадене. От тут то і можна припустити чи це не заєць свіснув в пса морквину? Бо чого ж тоді він постійно переляканий і від будь-якого шурхіту мчить так, що аж вуха ляскають по пузу. Тремтить постійно за тою морквою і вуха ж не спроста такі великі. Точно підслухав де пес її на "чорний день" закопав.
Один кінь був веселим пацаном - любив поржати. Як розкаже який анекдот так всій полягають тримаючись за животи, лише мавпи не лягали - соромились дупи показувати. А до Бога жарти не доходили от він одним рухом смикнув коня за шию і витягнув на метри вверх, щоб і самому була змога послухати і посміятися. Трохи ж не розрахував і шия виявилась надто довгою, що жарти перестали чути ті хто на землі. Вони образились і обізвала коня жирафом.
Не вгледів Всевишній лиш коли бобер з качкою переспав. Кача - птаха високого польоту. Завжди купа кавалерів і залицяльників, а тут на тобі - роботяга, трудівник бобер і не звертає на неї увагу. Заділо це її.....ех як. Давай хвостом крутити і туди і сюди. А бобру то що? Схватив її мозолистими лапами. Раз, два і діло в штанях, як кажуть. Через певний час в качки вилупок з'явився з качиним дзьобом і бобрячим хвостом. Повезло, що Бог не вгледів.
Мурахоїд - підле створіння. Мабуть, це побічний продукт світостворення. Така велика бамбула, а їсть маленьких мурашок. Буряки, трава, дерева, каміння - навалом. Чи хоча б найди собі рівню, вкуси того ж бегемота чи слона за спину. Ні, треба мурах жерти. От паскуда така.
Сову Бог за брехню наказав. У бджіл мед пропаде так сова ніби бачила ведмедя, під тим то деревом, тоді то тоді, лапу смоктав, мабуть в медові - прикинула на останок. Або зозуля заголосить, що яйця з гнізда викрадені. Сова як слідчий проконстатує, що це ж діло самої зозулі, яка сама їх і попідкидала птахам. Звірі гуртом поскаржились. Бог лишив сови здатності говорити, а дозволив тільки "угукати", і "агакати", і спати в день наказав - звірів не турбувати. Але та й вночі: щойно лисиця до курки підкрадеться, вона як зарепетує на всю: "АГГГггааааа....". Лисиця ще й не встигне подумати, що ж то Бог побачив, як сова своє: "угу . . . угу".
Перші слони були маленькими. По розмірам завбільшки морського поросятка*. Саме через це постійно потрапляли в халепи. Бог створив їм великі вуха, щоб вони могли чути наближаючу небезпеку за кілька кілометрів навкруги і вчасно сховатись у своїх гніздах на деревах. Але так як слони стадні тварини, то вони бігли всі разом в одне найближче гніздо в якому ж, звісно, не поміщалися і падали зверху до низу. Тоді Бог наділив їх довгими носами - хоботами, щоб кожен міг нанюхати саме своє гніздо. Та якось глянувши зі сторони зрозумів, що картина не вписується ні в які рамки, тому збільшив симетрично вухам і хоботу решту тіла. Слони ж нанухавши гнізда так завзято почали карабкатись на дерева, що це в прямому сенсі слова відбилося на всіх довкола. Історики даний період зазначають як епоху вимирання динозаврів.
Морське поросятко* - дитинча свині, яке вміє плавати.
хехе сміхота=))
ВідповістиВидалити